Аналіз і психотерапія. Аналітична психологія Карла Густава Юнга.

Карл Густав Юнг був одним із засновників психоаналізу, учнем і близьким другом Фрейда. Теоретичні протиріччя і обставини особистого характеру призвели до того, що Юнг створив свою власну школу, названу ним аналітичною психологією. У підході Юнга залишається визнання головної ідеї Фрейда, що сучасна людина придушує свої інстинктивні потяги, часто не усвідомлює своїх життєво важливих потреб і мотиви своїх вчинків. Якщо допомогти їй краще розібратися в ситуації, досліджуючи прояви її несвідомого життя – фантазії, сновидіння, симптоми послабшають.

Така в самих загальних рисах ідея аналітичної терапії. Юнга завжди більше цікавили безпосередні переживання людей – їх почуття, мрії, духовні пошуки, значущі події життя. Він розробляв психологію близьку до самої стихії людських емоцій. Тому він прагнув описати різні психологічні явища такими, які вони є. Оскільки емоційне життя в природі універсальне – всі живі істоти відчувають страх, збудження, задоволення і т. ін.. – то це дозволило йому припустити колективні основи людських переживань. В людині поєднуються індивідуальне і колективне. На нього в тій же мірі вплинули, наприклад, традиції, мова і культура суспільства, якому вони належать, не говорячи вже про генетичні фактори. Цього не можна заперечувати і не можна спрощувати картину психічного життя, виокремлюючи в ній лише пару логічних ліній. Логічна злагодженість важлива для наукових дискусій, але для лікування людей необхідно мати гнучкість і широту бачення виникаючих ситуацій. Крім того, цілющу силу психоаналізу Юнг бачив не в точності пояснень аналітика, а в унікальності нового досвіду, який отримується клієнтом на сесіях, досвіду самопізнання і трансформації своєї особистості.

Звертаючись до універсальних загальнолюдських тенденцій, можна виділити в будь-якій проблемі теми, добре відомі з міфології, літератури і релігії. Юнг називав такі теми архетипами. Якщо функціонування всієї психічної енергії даної людини зумовлене цією темою, то можна говорити про наявність психологічного комплексу. Цей термін також запропонував Юнг. Але мало просто назвати комплекс, щоб розібратися в своїй ситуації, людині дуже корисно обговорити з іншим свої переживання і знайти описуючі їх образи, символи і метафори. В них не міститься конкретних рецептів чи порад. Але символічна мова володіє достатньою смисловою ємкістю, щоб відобразити всі нюанси, не перекрутивши картини реальної ситуації. Саме через образи передаються і виражаються емоційні стани в усій їх глибині. Тому, щоб змінити свою емоційну ситуацію, необхідно спочатку хоча б бачити її такою, яка вона є с усій своїй багатогранності і суперечливості.

Ми не можемо жити, не вигадавши собі певної версії реальності, яка надає смисл і структуру нашим переживанням. Хоча нам здається, що наша картина світу раціонально обґрунтована, в дійсності за нею стоять давні і добре знайомі з історії та міфології людські фантазії. Юнг називав цю несвідому тенденцію до упорядкування свого космосу прагненням до реалізації Самості. Слово Самість, Істинне Я, Найвище Я, потаємна суть, Бог, природа Будди і т. ін.. створюють схожі образи джерела, кінцевої мети чи полюсу, який керує всіма процесами. Це завжди дещо більше, значне, заряджене смислом. І більшість людей погодяться, що відкриття цієї нової перспективи в житті абсолютно необхідне для душевної гармонії. Знайти себе, знайти смисл життя, досягти самореалізації – свідомо і несвідомо – така задача будь-яких людських пошуків, що б кожен під цими поняттями не мав на увазі. Людина наближається до цієї мети складним спіральним шляхом спроб і помилок. Не можна сказати, що вона обов’язково, в кінці кінців, переконується в яких-небудь певних істинах чи приймає релігійну віру, які дають їй духовну силу. Скоріше, щось кристалізується в ній самохіть по мірі накопичення життєвого досвіду, пізнання світу і самого себе. В будь-якому випадку ми говоримо про таку людину як про сильну особистість, як про таку, яка має більш широку свідомість і яка розкрила свій творчий потенціал. Юнг вірив, що для руху до цього стану абсолютно необхідний розвиток символічного відношення, і що аналіз по суті є одною з практик, що розвивають таке відношення.

Юнгіанські аналітики особливо відрізняються тим, що розглядають будь-яку людину, який би складний період вона не переживала в даний час, як потенційно здорову, талановиту і здібну до позитивних змін. Атмосфера юнгіанського аналізу вільна і аналітики виходять з того, що правильно для самого клієнту. Вони будуть старатися обговорити проблему з усіх можливих точок зору, в м’якій манері роблячи припущення, а не ствердження, надаючи клієнтові право вибирати самому те, що важливо для нього на даний момент. Бачачи в аналізі більш ніж просто клінічну процедуру – спосіб інтенсифікації особистісного та духовного розвитку – юнгіанці підтримують будь-які творчі починання у клієнтів, які можуть виявитися у любові до малювання, ліпці з глини, у складанні розповідей, веденні щоденника і т. ін.. Не випадково, пройшовши юнгіанський аналіз, багато клієнтів знаходять себе у мистецтві. Типовим прикладом є доля Германа Гессе – лауреату Нобелівської премії в літературі. Не лише його книги, а і твори Густава Майнріка, Борхеса і багатьох інших знаменитих письменників були створені під сильним впливом ідей Юнга.

Особливість сучасного читача така, що йому подобаються не лише художні твори, але і захопило написані книжки з психології, присвячені таємницям людської душі. Багато юнгіанських книжок зараз доступно на російській мові. Але може бути для знайомства з ідеями Юнга навіть краще читати, наприклад, фантастичні романи Хогарта, Толкієна чи Стівена Кінга чи дуже цікаві книги з міфології Джозефа Кемпбела і Мірча Іліаде, які були близькими друзями Юнга.

З Росією була пов’язана доля дуже відомої в ранній період психоаналізу фігури – Сабіни Шпільрайн – психолога з Ростова-на-Дону, учениці Фрейда і Юнга одночасно. В 20-ті роки в Росії був великий інтерес до психоаналізу, і були перекладені деякі роботи Юнга. Однак, потім слідував тривалий період гноблення фрейдизму, який зачепив також і аналітичну психологію. Тільки типологія, розроблена Юнгом, була прийнята безсуперечно, ввійшовши у більшість вітчизняних психодіагностичних досліджень. Лише з наставанням так званої «перебудови», коли всі потяглись до нормальних світових цінностей і стандартів, інтерес до Юнга став зростати як сніговий клубок. Не останню роль в популяризації Юнга певно зіграли переклади академіка Аверинцева, які він супроводжував чудовими, по істині такими, що не поступаються Юнгу по ерудиції коментарями. Так, завдяки ентузіастам філософам і психологам, багато з яких намагались, передусім, заповнити свій власний духовний вакуум, ми отримали переклади найважливіших робіт Юнга і його найближчих учнів.

Становлення аналітичної психології в Росії було б неможливим без підтримки зарубіжних юнгіанських психологів. Особливу роль тут зіграли спеціальні програми розвитку аналітичної психології в країнах пост комуністичного простору, які зробили можливим регулярні переїзди юнгіанських аналітиків в Москву і Санкт-Петербург, семінари, лекції і безпосереднє спілкування з російською аудиторією. З самого початку це були не місіонерські чи пропагандистські поїздки, а вельми професійні контакти, продуктивний обмін досвідом. Слід відмітити допомогу юнгіанців російського походження (із сімей емігрантів) Володимира Одайника з США і Наталі Баратової, яке живе в Цюріху. В наш час психоаналіз та аналітична психологія отримали офіційне визнання.

Психологічні типи особистості

Методи аналітичної психології К. Г. Юнга

Висновок