Визначивши основні способи перекладу фразеологічних одиниць, у цьому підрозділі слід перейти до визначення поняття ідіоми, когнітивного “паспорта” ідіоми, відповідників в іншій мові, синонімічності ідіом і впливу всіх цих явищ при перекладі на фразеологічні одиниці.
Переведення дослідження ідіом в русло когнітивістики та культурології зумовлено новим поглядом на ідіоми як на:
- мовний знак, який передає інформацію;
- знак, який зберігає і відтворює культурні установки народу, знак, вся семантика якого „постає в проблисках культури”.
Когнітивний „паспорт” ідіоми включає в себе різноманітні блоки інформації (денотативний, оціночний, мотиваційний, емотивний, стилістичний), кожний з яких сприймається та інтерпретується на фоні „значних та складних” пластів знань, якими володіє носій мови – мовець і той, хто слухає.
Створення інтерпретаційної моделі значення ідіоми, а також розробка когнітивно-процесуального опису „ідіоми в дії” є тією методологічною базою, на якій виросло нове розуміння ідіоми у плані її когнітивних та культурологічних характеристик.
Значення ідіоми може бути представлене як інформаційний текст, різні смисли якого проходять „через фільтр ментальності” мовця і того, хто слухає, інтерпретуються у просторі соціального та культурного знання, яке активізується суб’єктом мови в момент спілкування.
В результаті даної інтерпретації формується оціночний зміст ідіоми, який з когнітивної точки зору залежить від соціального та індивідуального досвіду мовця та того, хто слухає, їх орієнтирів, пріоритетів і культурних настанов. Іншими словами, якщо денотативна інформація „тексту” ідіоми є елементарною ланкою для передачі смислу, то вже інтерпретація денотативної інформації, її оцінка з позиції цінностей картини світу, емотивно – оціночна інформація І та її культурна інтерпретація знаходяться у прямій залежності від культурно–мовної компетенції тих, хто спілкується.
Погодження в даних орієнтирах, системі цінностей, інакше кажучи „культурне погодження” мовця і того, хто слухає є запорукою їх комунікативного успіху. Комунікативний успіх розуміється як складовий момент згоди за всіма „статтями” ідіоми – у самій вказівці на подію, у виборі з її узагальнено-типізованим образом ситуації, в оцінці події з позиції цінносних орієнтирів комунікантів, в образному баченні події, в емоційній реакції на даний образ та в експресивно-емоційній оцінці.
Розроблена модель „ідіоми в дії” є оперативним інструментом когнітивно-культурологічного дослідження – вона дозволяє імітувати процес відтворення та сприйняття І, представити, як „розкривається” інформаційний текст ідіоми, з якими пластами соціокультурного знання він взаємодіє.
Культурні тексти – казки, прислів’я та приказки з дитинства „заселяють” ділянку культурного знання мовця і слухача, ту ділянку, з якою співвідноситься у процесі сприйняття ідіоми семантика даного мовного знака. До цих смислів і настанов „відсилається” чуттєвий образ ідіоми: в силу своєї культурної компетенції суб’єкт мовлення співвідносить почуте з тими культурними стереотипами, символами, еталонами, міфологемами, концептами, на які „вказує” образ даної ідіоми. Пройшовши культурну інтерпретацію, образ ідіоми „повертається” наповненим, збагаченим культурно-значимим смислом; і, таким чином, в процесі сприйняття ідіоми здійснюється „вплетення” культурної семантики в мовну.
Як на одну з ознак ідіоми нерідко вказують на їх „неперекладність” чи „неперекладність їх у буквальному смислі”. Однак, ця вказівка не потрапляє в ціль, бо „буквальний смисл”, тобто пряме, номінативне значення слів, які входять до складу ідіоми вже не сприймаються носіями мови – внаслідок втрати або мотивування, або навіть реалії, яка виражається словом. Словникове значення окремо взятих слів, яке вже повністю розчинилося у складі ідіоми, яке не виділяється з нього, може спантеличити або ввести в оману тільки іноземця чи людину, яка недостатньо знає рідну мову. Для перекладача мова оригіналу в більшій частині є іноземною (з рідної на іноземну мову перекладають відносно рідше), і особливо позицією іноземця, який відтворює смисл компонентів ідіоми, які вже втратили його, пояснюються буквалістські ляпсуси.
Ідіомам однієї мови в іншій мові можуть відповідати по своєму значенню цілі ідіоми, які можуть слугувати їх вірним перекладом, не співпадаючи з ними, зрозуміло, по словниковому смислу окремих компонентів; далі – метафоричні стійкі сполучення, інакше – фразеологічні єдності, а також перемінне сполучення чи слово у прямому значенні. Остання можливість семантично закономірна, бо кожній ідіомі можуть бути синонімічні і окремі слова і перемінні сполучення.
Немає точних статистичних даних про процентне співвідношення між різними категоріями фразеологічних одиниць в окремих мовах та про порівняльну частоту застосування тих чи інших відповідників ідіомам при перекладі з однієї мови на іншу, але безперечно, що в кожній мові ідіом значно менше, ніж фразеологічних одиниць меншого ступеню злитості, тобто стійких метафоричних сполучень і сполучень перемінних. Необхідно також мати на увазі, що між ідіомами та стійкими метафоричними сполученнями можуть бути випадки проміжного характеру, які представляють менший ступінь злитості компонентів, ніж „чиста” ідіома, і більший ступінь, ніж метафоричне сполучення.
При неможливості відтворити пряме значення всіх чи деяких слів, які є складовими ідіоми, можливе збереження (більш чи менш повне) забарвлення просторіччя, фамільярності чи просто розмовної живості, яка властива і ідіомам, і фразеологічним одиницям меншого ступеню злитості.
Синонімічність ідіоми слову у номінативному значенні чи перемінному сполученні робить можливим її застосування у перекладі там, де подане слово в оригіналі позбавлене будь-якого відтінку ідіоматичності, але де умови контексту надають їй місце.
Застосування ідіом, як і метафоричних сполучень, характерне для художньої літератури, де воно зустрічається і у промовах дійових осіб, і в авторській розповіді. Але все ж таки виключним здобутком мови художньої літератури ці фразеологічні засоби не можуть бути признаними: вони широко використовуються і в публіцистиці, і в ораторських виступах і навіть частково, хоча і рідше в науковій та технічній літературі.
Отже, ідіома – це мовний знак, який передає певну інформацію, тобто значення ідіоми може бути представлене як інформаційний текст, різні смисли якого проходять через “фільтр ментальності” мовця і того, хто слухає, інтерпретуються у просторі соціального та культурного знання і в результата даної інтерпретації формується оціночний зміст ідіоми. А з когнітивної точки зору, оціночність ідіоми при кожному відтворенні в мові складається.
Можна зробити висновок, що було визначено такі джерела виникнення фразеологічних одиниць як: жива народна мова (прислів’я та приказки), вирази професійно-виробничого мовлення, мова античного походження, Біблія, літературні чи публіцистичні джерела, а також були виявлені основні ознаки фразеологічних одиниць: стійкість, переосмислення, експресивність, дидактичність, афористичність, народність та специфічна синтаксична структура. В додаток до цього було проаналізовано типи перекладу ідіом: абсолютними еквівалентами, відносними еквівалентами, фразеологічними аналогами (при перекладі прислів’їв та при перекладі образних виразів) та за допомогою описового перекладу.
Добавить комментарий