Оскільки мовні одиниці, що виражають модальні значення складають досить велику частину в загальній сумі одиниць англійської мови, потрібно дати характеристику засобів виразу модальних значень у науковому функціональному стилі стосовно до документів, що використовуються в банківській справі, і показати залежність цих засобів від його комунікативного завдання і можливостей перекладу на рідну мову.
Перед тим, як приступити до здійснення даної задачі, варто зупинитися на двох питаннях загального характеру: на основних особливостях наукового функціонального стилю і вираженні модального ставлення того, хто говорить, до змісту висловлювання.
Вживання будь-яких одиниць мови лексичних, морфологічних, синтаксичних — обов’язково відчуває на собі вплив відповідного функціонального стилю в порівнянні з іншими особистими дієслівними формами і засобами перекладу на рідну мову.
Оскільки в науковій літературі багато уваги приділяється викладу, обговоренню і доказу теорій і гіпотез, мова наукової літератури характеризується великою кількістю одиниць, що передають різноманітні відтінки модальних значень від можливості необхідності до проблематичності й ірреальності. Для виразу можливості існування того або іншого явища або необхідності виникнення або наявності того або іншого процесу широко використовуються майже всі модальні дієслова, що мають значення можливості або необхідності. Проте в рідній мові не всі модальні дієслова мають адекватний переклад.
Питання про визначення поняття модальності в лінгвістиці залишається дотепер дуже спірним. Складність визначення категорії модальності полягає в тому, що саме внаслідок складності цього поняття йому важко дати достатньо глибоке визначення, що відбивало б принаймні основні з його значень. Крім того, у сучасній російській мові розглядається тенденція до розширення поняття модальності в дієслівних аспектах.
У більш розгорнутій формі, як визначає модальність, наприклад, Г.А.Золотова, воно включає такі три значення:
1.відношення висловлювання до дійсності з погляду того, хто говорить;
2.відношення того, хто говорить, до змісту висловлювання;
3.відношення суб’єкта дії до дії.
Л.С. Єрмолаєва розрізняє дві основні модальності – „внутрішню” і „зовнішню”. Під „внутрішньою” модальністю розуміється відношення суб’єкта дії до дії, що чиниться ним; під „зовнішньою” — відношення змісту пропозиції до дійсності в плані реальності-нереальності (І тип) і ступінь упевненості того, хто говорить до повідомлених ним фактів (II тип). Легко зауважити, що в даному формулюванні виділяються три значення модальності, аналогічні значенням, наведеним Г.А. Золотовою. Всі три види модальних значень не виключають, а доповнюють один одного, оскільки вони пов’язані один з одним і входять у загальне поняття модальності. Найбільшу подібність можна помітити між першим і другим значеннями, сформульованими Г.А. Золотовою, і першим і другим типами „зовнішньої” модальності, що об’єднуються Л.С. Єрмолаєвою під одним видом „зовнішньої” модальності на відміну від „внутрішньої”.
У зв’язку з питанням про модальне значення не можна не зупинитися на визначенні категорії модальності В.В. Виноградовим, оскільки воно дуже вплинуло на відношення багатьох лінгвістів до категорії модальності. У своїй статті „Про категорію модальності і модальних слів у російській мові”, яка була опублікована в 1950 p., В.В. Виноградов критикував Ф. Брюно за те, що він не відрізняє експресивних форм висловлювань від категорії модальності і „слідом за аналізом засобів виразу таких модальних відтінків, як можливість, упевненість, очевидність, сумнів, неправдоподібність або неймовірність і т.п., відразу розглядає синтаксичні і лексичні форми вираження таких „модальностей почуття” як чекання, надія, занепокоєння, острах, здивування, згода, схвалення, задоволення, байдужність, відмова, незадоволення і т.п.”.
В.В. Виноградов. зазначив необхідність „проводити принципову чітку грань між різними емоційними формами реакцій на дійсність і модальну оцінку відношення висловлювання до дійсності…”, допускаючи при цьому, що обидві сфери мовних явищ знаходяться між собою в тісній взаємодії. Але В.В. Виноградов у значній мірі розширив поняття модальності за рахунок включення слів і сполучень слів емоційно-експресивного характеру в число засобів, що передають модальні значення. Це можна бачити у формулюванні В.В. Виноградовим того, що варто відносити до категорії модальності: „Будь-яке цілісне вираженні думки, почуття, спонукання, відбиває дійсність у тій або іншій формі висловлювання, кристалізується в одну з існуючих у даній системі мови інтонаційних схем речення, які виражають одне з тих синтаксичних значень, що у своїй сукупності утворюють категорію модальності”, а також у перерахуванні предикативних сполучень, „які позначають модальну оцінку”, куди крім слів із модальним значенням можливості, повинності і т.п., потрапляють слова, „які виражають емоційну характеристику дії”. В.3. Панфілов розглядає категорію модальності в тісному зв’язку з аналізом логічної категорії модальності і судження і виділяє два типи модальних значень: об’єктивну модальність і суб’єктивну модальність. Як указує В.3. Панфілов, об’єктивна модальність „відбиває характер об’єктивних зв’язків, які є в тій або іншій ситуації, на яку спрямовується пізнавальний акт, як-от зв’язки можливі, дійсні і необхідні”. Суб’єктивна модальність виражає оцінку того, хто говорить, ступеня пізнання цих зв’язків, тобто вона вказує на ступінь достовірності думки, що відбиває дану ситуацію.
Добавить комментарий