Процес сушіння під час виготовлення керамічних виробів

Процес випаровування води повинен бути тим тривалішим і рівномірнішим, чим жирніша глиняна маса і чим більша її товщина. Початок сушіння характеризується інтенсивним випаровуванням води й найбільшим стискуванням. На цьому етапі форма виробу і його цілісність найбільше піддаються деформації.

Тонкі частинки країв, найшвидше втрачаючи вологу, легко змінюють своє положення відносно товстих. Тому, щоб уповільнити випаровування на краях, у тонких і виступаючих частинах, виріб обкладають мокрими ганчірками. Вироби з фарфору і пластичної глини потребують особливо повільного висихання; їх навіть залишають на досить тривалий час у вологих прохолодних приміщеннях, перш ніж перенести в тепле місце. Не бажано допускати різких змін у температурі й інших умовах, що можуть порушити рівномірність сушіння (протяги чи напрямлене тепло). У таких випадках вироби з одного боку швидше випаровуватимуть воду, більше стискуватимуться і викривлятимуться. Сушіння під дією тепла треба проводити рівномірно (у домашніх умовах приблизно протягом доби), приступаючи до нього лише після того, як виріб втратить більшу частину вологи, що її він може виділити в сухій і помірно теплій атмосфері. Порожнисті вироби, коли вони затужавіють, перевертають догори, але ставлять так, щоб повітря мало доступ в їх внутрішній простір.

Якщо виріб недосушити, він буде зіпсований вже під час першого випалювання, коли відбувається інтенсивне випаровування вологи. Керамічні вироби найчастіше випалюють не менш як два рази: спочатку без глазурі, потім глазурують і випалюють вдруге.

Якщо посудина під час виготовлення або сушіння розбилась чи тріснула, черепки можна замочити і використати повторно.

Декорування глазурами

Глазурі в основному є прикрасою для пористих основ. Вони утворюють тверду, непроникну оболонку посудини. У домашніх умовах виготовити глазурі важко. У готовому вигляді — це порошок різного складу і забарвлення. До складу їх входить скло (складний силікат), окисли металів та інші компоненти.

Існують два види глазурі: легкоплавка, до складу якої входять луг, вапно, глинозем, і тугоплавка, в якій переважають окисли свинцю; ця глазур більш прозора. Глазурі бувають прозорі й глухі. Кольорові глазурі виробляють, розчиняючи окисли металів або добавляючи невелику кількість готової нерозчинної фарби, яка розподіляється у сплаві, надаючи йому свого забарвлення.

У домашніх умовах можна приготувати кольорові глазурі на основі прозорої, додавши до неї окислів різних металів. Так, окис заліза після випалювання надає виробу кольору від темно-бурого до червоного, окис міді дає відтінки зеленувато-голубі, бірюзовий, темно-зелений. Щоб мати чорну поливу, додають суміш окисів міді, марганцю, заліза, причому залежно від вмісту кожного з них колір матиме синій, зелений чи бурий відтінок.

Розмальовують вироби тонким пензликом з білячої шерсті по попередньо нанесеному рисунку (хімічним олівцем або через копіювальний папір). Палітрою може бути скельце або керамічна глазурована плитка. На неї насипають невелику кількість потрібних барвників, які розводять водою, а як сполучну речовину застосовують скипидар.

Фарбувати вироби можна до випалювання по сирому черепку ангобом або після випалювання кольоровими барвниками та глазурами. Ангоб — це біла, добре очищена глина, змішана з вогнетривкими барвниками, які, сполучаючись з глиною, не змінюють своїх кольорів під час випалювання і вільно змішуються між собою.

Суміш розводять до сметаноподібного стану, набирають у спринцівку і розмальовують по сирому чистому чи попередньо покритому кольоровим або білим ангобом черепку тонкими чи широкими лініями. Для регулювання струменя суміші рекомендується у спринцівку роботи вставку з житньої соломи (старовинний народний метод) або з пластмасових трубочок різного діаметра.

Існує і такий старовинний метод декорування — гравірування по ангобу (графіто), тобто вишкрябування по черепку іншого кольору. Для гравірування користуються стальною струною, яку загнуто петлею і закріплено на держаку. Декоровану в такий спосіб посудину покривають прозорими або кольоровими глазурями, які надають виробу ще більшого декоративного ефекту. Рисунок гравірують від руки або утворюють під час формування.

Наносити рисунок можна також на випалений черепок, який потім покривають глазурами і знову випалюють, причому барвники вплавляються в нижній шар глазурі. Це найдавніший і найбільш декоративний прийом декорування. Глазур надає виробу блиску, м’якості і глибини тонів. При цьому барвники ще більше проявляють свої кольори й відтінки. Можна нанести рисунок і на глазур — на сиру, після чого випалити, або на вже випалену. Останній спосіб застосовують для розпису фарфору і тонкого фаянсу. Залежно від способу нанесення барвників та глазурі розпис називають підглазурований і надглазурований. Підглазуровані барвники випалюють при вищій температурі (понад 960 градусів), а надглазурні — до 800 градусів Цельсія.

Крім названих методів декорування існує багато інших, які застосовують для різних видів кераміки. Це — задування кольоровими емалями по випаленому черепку, підглазурний розпис окислами або солями металів, обливання черепка кольоровими глазурами. В домашніх умовах найбільш прийнятним та ефективним методом декорування є «монотипія», тобто відбивання на м’якій поверхні глини гілочок, листочків, м’ятої тканини тощо.